Багатоденні пости в 2012 році:
     -Деякі багатоденні і одноденні пости в церковному православному календарі також прив’язані до дати свята Великдня і є перехідними.
     -Великий піст в 2012 році — з 27 лютого по 14 квітня.
     -Петрів піст — з 11 червня по 11 липня.
     -Успенський піст — з 14 серпня по 27 серпня.
     -Різдвяний піст — з 28 листопада 2012 по 6 січня 2013 року.

Великий піст — головний тривалий піст в багатьох християнських конфесіях (православ'ї, католицизмі та інших), мета якого полягає у приготуванні до святкування Великодня. Встановлений на знак наслідування Ісусу Христу, який постився у пустелі сорок днів. Тривалість Великого посту так чи інакше пов'язані з числом 40, однак фактична його тривалість залежить від правил обчислення, прийнятих в даній конкретній конфесії.

Перша неділя Великого посту називається «неділя збірна». У цей час уже зазвичай тане сніг, тому кажуть: «Неділя збір — тече вода з гір». У цю неділю дівчата варили колись кашу з маком і на короткий час закопували її в землю — «щоб недоля пропала».

Четвертий тиждень Великого посту — середохресний, бо в середу на цьому тижні відмічають свято хреста. У цей день господині печуть «хрести» з маком і змащують їх медом. Частину «хрестів» зберігають на час сівби. На цьому ж тижні сіють мак, а також розсаду капусти й помідорів, бо існує повір'я, що її обов'язково треба сіяти в піст — «щоб морозу не боялась».

П'ятий тиждень посту називається Похвальний, у суботу цього тижня — свято Похвали Пресвятої Богородиці. У цей день не можна працювати, а можна тільки розсаду сіяти.

Неділя за тиждень перед Великоднем називається «Вербною», «шутковою» або «квітною», а тиждень перед цією неділею — «вербним». У цей тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликовате, як верба», а також буряків, бо «будуть гіркі».

Шоста субота — Вербна або Лазарева. У Вербну неділю святять вербу. Звичай святити гілля дерев пішов від тих часів, коли люди встеляли пальмовим гіллям дорогу Ісусу, що в'їжджав у Єрусалим на віслюку. Звичай дуже старий, бо вже в «Ізборнику» (1073 р.) згадується «Праздьникъ вьрбьны». Біля церкви збирають велику кількість вербового гілля й після відправи Богослужіння священик окроплює це гілля свяченою водою. Вважається, що це свято дітей, бо під час церковного обходу на вечірні діти носять вербу: кому трапиться найбільша гілка верби — той щасливий. Колись господарі, повертаючись із церкви з освяченим гіллям верби, зразу йшли на город або в поле, аби посадити відразу ж кілька гілок, «щоб росла Богові на славу, а нам, людям, на вжиток». Решту заносили до хати й ставили на покуті під святими образами. Свячена верба завжди була у великій пошані, тому навіть найменше гілля, що залишалось після освячення, палили на вогні, щоб «боронь Боже, під ноги не потрапило».

Останній тиждень перед Великоднем називають білим або чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються посту так само суворо, як і в перший тиждень. Найважливішим днем тижня є четвер, який називається чистим, світлим, великим, страсним або живним. Чистий четвер — це свято весняного очищення. Люди чистили все в хатах, коморах, стайнях, на подвір'ї, та прикрашали все по-святковому. Самі ж купалися, особливо для того, щоб позбутися хвороб. Увечері в церкві відправлялися «Страсті». У цей день намагаються додержувати врочистий спокій — без сміху, співів, голосних розмов у той час, коли в церкві читають Євангеліє. Повертаючись із церкви, люди намагались донести страсну свічку додому так, щоб вогонь не згас. Для цього робили спеціальні ліхтарі з кольорового паперу або фарбованого скла. У Чистий четвер була традиція колоти кабанчиків та поросят, щоб на Великдень на столі були шинка й ковбаса. А Чистий четвер, за повір'ям, сприяв тому, що в «салі цих свиней ніколи не заведеться нічого — ні противного, ні вредного». Цей звичай зберігався в Україні до початку 30-х років, поки йому не завадило колгоспне господарювання.

У Страсну п'ятницю люди віруючі нічого не їдять до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви. Обід зазвичай пісний, навіть рибу не можна їсти — обходяться капустою, картоплею, огірками. Не можна також ні шити, ні прясти, ні рубати дрова й, взагалі, що-небудь тесати сокирою. Не можна також співати, бо «хто співає в Страсну п'ятницю, той на Великдень плакати буде». У п'ятницю господині печуть паски. Куштувати їх до освячення суворо заборонено — гріх.

У Великодню суботу роблять крашанки або писанки. Найбільше роблять червоних крашанок, бо вони нагадують про кров Спасителя. Існує багато орнаментів, якими прикрашають писанки — залежно від регіону країни. У писанкарстві в наш час убачають не тільки історичний зміст, а й мистецький.

У Великдень до заутрені всі йдуть до церкви. Після святкової літургії святять «свячене», хрестосуються та поздоровляють одне одного словами «Христос Воскрес!» та відповіддю «Воїстину Воскрес!». Потім ідуть додому, вмиваються, моляться й сідають за стіл. Наступає «розговіння».

Петроів піст — православний піст, встановлений на згадку про святих апостолів Петраі Павловла, які постили, готуючи себе для євангельської проповіді. Починається через тиждень після Дня Святої Трійці, в понеділок, після дев'ятої неділі післч Пасхи, а закінчується в день Петра і Павла — 12 липня, коли Церква оспівує «Петрову твердість і Павловий розум». Таким чином залежно від дати святкування Пасхи може продовжуватися від 8 до 42 днів.

Сам день свята на честь святих апостолів Петра і Павла не є частиною поста. Проте святковий день, що випав на середовище або п'ятницю, також є пісним. В цьому випадку лише послабляється міра строгості поста: на трапезі дозволяється вживання рослинної олії і риби. У 2007 році пост тривав з 4 червня по 11 липня. У 2008 — з 23 червня по 11 липня. У 2009 — з 15 червня по 11 липня. У 2010 — з 31 травня по 11 липня.

Протягом всього Петрова поста дозволяється: щопонеділка, середовищам і п'ятницям — сухоїдіння один раз в день після дев'ятої години згідно з добовим богослужебним кругом, відповідним 17 годинам (15 годин поясного часу + 1 година декретного часу + 1 година літнього часу); по вівторках і четвергах — двічі варена їжа без масла; по суботах і неділях — двічі варена їжа з маслом (рослинним) і риба.

Історія

Початок поста сходить до глибокої старовини. Він заповідуєтся вже в Апостольських постановах, але особливо частими згадки про нього стають з IV століття. Вперше згадує про нього «Апостольське віддання» святого Іполита Римського (III століття). Тоді цей пост ніяк не зв'язувався з апостолами, а вважався компенсаторним, тобто ті, хто не зміг постити у Великий пост перед Пасхою, «та постять після закінчення святкового ряду» (від Пасхи до Трійці).

Особливо цей пост затвердився, коли в Константинополі і Римі були побудовані храми в ім'я первоверховних апостолів Петра і Павла. Освячення константинопольського храму здійснилося в день пам'яті апостолів 29 червня (по новому стилю — 12 липня), і з тих пір цей день став особливо урочистим і на Сході, і на Заході. У Православній Церкві затвердилося приготування благочестивих християн до цього свята постом і молитвою.

Єдиний із присвячених Божій Матері постів – Успенський – починається 14 серпня (н.ст.). Він встановлений на згадку Успіння (кончини) Богородиці 48 року нашої ери. У тексті Біблії не йдеться про місце й обставини кончини Діви Марії. Там лише сказано, що після кончини Христа апостол Іоанн узяв її на піклування. Однак існують свідчення отців Церкви перших століть християнства.

Переживши свого Сина Ісуса на кілька десятиліть (точний вік успіння Богородиці не встановлено), Діва Марія провела всі ці роки в подвигах молитви і посту. Одного разу під час молитви на місці вознесіння Христа їй з’явився архангел Гавриїл, який повідомив, що через три дні вона відійде до Бога.

Успенський піст починається через місяць після Петрового посту.

Цей піст встановлений перед великими святами – Преображенням Господнім та Успінням Божої Матері і триває два тижні з 1 по 15 серпня (ст. ст.).

Успенський піст походить ще з давніх часів християнства.

У бесіді Льва Великого, проголошеній ним приблизно 450 року, ми знаходимо безпосереднє посилання на Успенський піст: "Церковні пости протягом року розташовані таким чином, що для кожної пори року встановлений свій особливий закон утримання. Так, для весни весняний піст – у Чотиридесятницю, для літа літній – у П’ятидесятницю (Петрів піст – ред.), для осені осінній – у сьомому місяці (Успенський – ред.), для зими – зимовий (Різдвяний – ред.)”.

Св. Симеон Солунський пише, що "піст у серпні (Успенський) встановлений на честь Божої Матері Слова, Яка, довідавшись про Свою смерть, продовжувала подвизатись і поститись за нас, хоча, свята і непорочна, Вона могла не робити цього; а особливо молилась Вона про нас, коли мала намір перейти від земного життя до небесного, і коли Її блаженна душа мала через Божественного Духа з’єднатися з Її Сином. Тому і ми повинні поститися й оспівувати Її, наслідуючи життя Її і спонукаючи Її тим молитися за нас. Утім, деякі стверджують, що цей піст встановлений на честь двох свят, тобто Преображення й Успіння. І я також вважаю за необхідне спомин цих двох свят, одного – що подає нам освячення, та іншого – умилостивлення та предстательство за нас”.

Остаточне встановлення Успенського посту відбулося на Константинопольському Соборі 1166 року, що проходив під головуванням патріарха Луки. На Соборі було підтверджено, що всі православні християни згідно з древніми статутами повинні дотримуватися Богородичного посту з 1 по 15 серпня. Вальсамон про цей Собор писав: "Тоді сумнівалися деякі про кількість днів посту Успенського та Різдвяного. Тому сам святіший патріарх підтвердив, що хоча дні цих постів письмово ніде не позначені, однак треба намагатися дотримуватись неписаного церковного передання і поститися від першого дня серпня та від чотирнадцятого дня листопаду”.

Під час посту Церква пропонує помірне вживання їжі та пиття, причому їжі не скоромної, а пісної. У церковному статуті детально роз’яснено, у який час і яку саме пісну їжу належить вживати. Усе суворо розраховано з тією метою, щоб послабити в нас пристрасні позови плоті, які викликає надмірне та солодке харчування тіла; але так, щоб не зовсім розслабити нашу тілесну природу, а – навпаки – зробити її легкою, міцною і здатною підкорятися духу та з бадьорістю виконувати його вимоги.

Успенський піст не такий суворий, як Великий, але суворіший, ніж Петрів та Різдвяний пости. У понеділок, середу та п’ятницю Успенського посту у церковному статуті пропонується сухоядіння, тобто дотримання найсуворішого посту, не відварюючи їжу; у вівторок і четвер – "варити їжу, але без єлею”, тобто без олії; а у суботу та неділю дозволяється вино і єлей.

До свята Преображення, коли в храмах освячуються виноград і яблука, Церква зобов’язує нас утримуватися від цих плодів. За переданням св. отців, "если же кто от братий снесть гроздие прежде праздника, то запрещение за непослушание да приимет и не вкусит гроздие во весь месяц август”.

У свято Преображення за церковним статутом на трапезі дозволяється риба. З цього дня кожного понеділка, середи та п’ятниці на трапезі обов’язково мають бути плоди нового врожаю.

Піст духовний безперечно пов’язаний з постом тілесним, на зразок того, як душа наша поєднується з тілом, проникає його, оживляє і становить з ним одне ціле, як душа і тіло, поєднуючись, складають людину. Постуючи тілесно, нам у той же час необхідно поститися і духовно: "Постящеся, братие, телесне, постимся и духовне, разрешим всяк союз неправды”.

Успенський піст супроводжують три свята: 14 серпня – день пам’яті святих мучеників Маковеїв, так званий – «Медовий Спас» (згідно традиції цього дня освячується мед); 19 серпня – Преображення Господнє, „у народі” – «яблучний Спас» (освячуються фрукти); а завершується він великим святом Успіння Пресвятої Богородиці, що відзначається 28 серпня.

З 28 листопада розпочинається РІЗДВЯНИЙ ПІСТ, який триває до 6 січня.

ІСТОРІЯ РІЗДВЯНОГО ПОСТУ
Тоді, коли на Заході різдвяний піст у 6-му столітті стає вже загальним, то на Сході під впливом Заходу він у тому часі щойно починається. Першу згадку про різдвяний піст від 14 листопада подає Коптійський календар з 8-го сторіччя.

Іванові Постникові (582-595), патріярхові Царгороду, приписують таке правило: «Годиться, щоб миряни здержувалися від м’яса в дві Чотиридссятниці, це є піст св. Пилипа і піст св. Апостолів Петра й Павла». В 9-му віці різдвяний піст стає загальним по цілому Сході.

ЦІЛЬ РІЗДВЯНОГО ПОСТУ
Здавен-давна празник Христового Різдва ставився на рівні з празником Христового Воскресіння. Тому й церковний устав дивиться на Христове Різдво, як на другу Пасху. У старих типіках і слідованній псалтирі під днем 25 грудня є така заввага: «Пасха, празник триденний». Тож, як до празника Пасхи вірні приготовлялися молитвою і постом, так і різдвяний піст став для вірних часом приготування до приходу Спасителя. Симеон Солунський (†429 р.) каже: «Цей 40-денний піст є подібний до посту Мойсея, що постив 40 днів і ночей та приняв таблиці Божих Заповідей. Постімся і ми 40 днів і приймемо живе слово Боже воплочене від Діви і причастимся його Тіла».

Різдвяний піст став для Церкви також символом молитов і постів старозавітніх патріярхів і пророків, що з тугою очікували приходу Месії. В часі цього посту св. Церква бажаючи скріпити своїх вірних прикладом Святих Старого й Нового Завітів, обходить пам’ять деяких пророків, а вкінці дві останні неділі присвячені всім старозавітнім Праотцям і Отцям.

Наша Церква має прадавню традицію, за якою вірні готовляться до празника Христового Різдва не тільки молитвою і постом, але й св. Тайнами сповіді і св. Причастя. Київський митрополит Георгій (1072-1073) у своєму «Білеческому Уставі» поручає св. Причастя, між іншим, і на Христове Різдво. Св. Йосафат у своїх «Правилах для священиків» радить їм заохочувати вірних до сповіді в часі Пилипівки. Київський Митрополит Петро Могила (†1647 р.) у своїм Требнику поручає вірним сповідь і св. Причастя у кожнім з чотирьох річних постів. Замойський Синод (1720 р.) поручає сповідь і св. Причастя принаймні три рази в році, це є на Пасху, Успіння Божої Матері і Христове Різдво. Цей сам синод приписує поміркованість від набілу через цілу Пилипівку. Львівський Синод (1891 року) дещо злагіднює різдвяний піст, дозволяючи в понеділок, середу й п’ятницю на набіл, а інші чотири дні тижня і на м’ясні страви, але зобов’язує священиків відмовляти 50-ий псалом, а миряни мають проказувати: 5 «Отче наш» і 5 «Богородице Діво» перед обідом і перед вечерею.

ЧАС ТРИВАННЯ РІЗДВЯНОГО ПОСТУ
Хоч тут різдвяний піст загально починався від 14-го листопада, то одначе час його тривання довший час був неозначений і спірний. Причина цього була в тому, що на Сході тільки пасхальний піст був приписаний законами Церкви, а три інші річні пости, це є піст св. Апостолів, Успіння Пречистої Діви Марії і різдвяний, увійшли в практику через звичай. Ще в 9-му віці були на Сході спори щодо часу тривання цього посту. У творі, що його приписують Антіохійському патріярхові, Анастасієві Синаїтові (561-600) «Про Три 40-ці» говориться про спори щодо обов’язку різдвяного посту та про те, що його установу не вважали за апостольську, але монашу, а також про те, що його тривання скорочували до 18, 12, 6 або 4 днів. Автор старається боронити апостольське походження і загальний обов’язок різдвяного посту і при тім покликається на передання про св. Апостола Пилипа. Це передання каже, що св. Пилип перед своєю мученицькою смертю просив у Бога кари на своїх мучителів. Зате було йому об’явлено, що він на покуту 40 днів по своїй смерті не зможе увійти до раю. Тому св. Пилип просив інших апостолів, щоб за нього постили через 40 днів, а Апостоли всім вірним поручили 40-денний піст.

Треба тут завважити, що відносно твору «Про Три 40-ці» історики є тієї думки, що цей твір не міг появитися раніше, ніж у 9-му віці тому, що він говорить про успенський піст, який перед 9-им століттям ще не був знаний.

В Антіохії різдвяний піст був знаний від початку 6-го віку і починався першого грудня. В тому ж часі він був і в Єрусалимі і тривав там 40 днів. В 9-му віці Студійський Устав уже подає точні приписи щодо їди в часі посту св. Пилипа.

Остаточне усталення часу різдвяного посту прийшло щойно на Соборі в Царгороді 1166 року за патріярха Луки Хризоверга і цісаря Мануїла Комнена. Цей Собор приписує 40-денний піст перед Христовим Різдвом і каже його починати від дня св. Пилипа, це є від 14 листопада. Звідси він дістав назву посту св. Пилипа або Пилипівки.

Антіохійський патріярх, Теодор Вальсамон (1185-1204), пояснюючи це правило Собору, уважає, що цей піст у цілості обов’язує монахів, а миряни можуть скорочувати його до сімох днів. За свідоцтвом візантійського письменника Георгія Кодина († к.1450) на цісарськім дворі в Царгороді різдвяний піст зберігався через 40 днів.

На Руси-Україні в домонгольській добі, як це київський митрополит Георгій у своїм «Білеческім Уставі» дає знати, були крім пасхального ще три інші річні пости. Вони починалися в тому самому часі, що й сьогодні, тільки успенський піст не був усюди і був коротший. Митрополит Георгій називає різдвяний піст Пилипівкою, то значить, що Він починався від св. Пилипа, 14 листопада. В часі Пилипівки він приписує такий самий піст і поклони, як у Петрівку, це є їда раз на день без молока і без м’яса, а в суботу й неділю дозволяє на рибу два рази денно. Київський митрополит Максим (1283-1305) називає різдвяний піст Чотиридесятницею.

В наших часах св. Церква із-за різних причин досить злагіднила колись дуже строгі пости й оставила їх радше добрій волі вірних. Та це не значить, що ми не обов’язані до практики духа жертви, спокути й посту. Хай, отже, любов до Христа Господа, добро нашої душі та любов нашої священної традиції будуть для нас головними спонуками в тому, щоб за кожний раз на стрічу Празника Христового Різдва ми приготовляли наше серце й душу молитвою, постом і св. Тайнами. Будьмо свідомі того, що через щире й ревне духовне приготування, наше серце стане достойним, щоб в ньому народився Ісус Христос своєю ласкою, любов’ю і миром.