Вперше Матір Божа з’явилася на Почаївській горі 17 квітня 1198р. Свідками цього дива були Іван Туркул із Тернополя і пастушок Іван Босий, котрий на цій горі пас овечок. Згідно з переказами, саме Іван Туркул згодом побудував монастир на Почаївській горі.

Вдруге об'явилася Божа Мати на Почаївській скелі 15 серпня 1260 р., залишивши після себе на скелі відбиток стопи. З цього відбитка почало струменіти джерело цілющої води.

Чудотворна ікона Матері Божої в Почаєві походить із XVI ст.

Спочатку Ікона Матері Божої була власністю родини Гойських, котрі одержали її з Царгороду. Пані Гойська зауважила, що її ікона Матері Божої випромінює якесь надзвичайне світло. Пані вирішила, що, раз ікона світиться, вона має бути чудотворною, і порадила своєму братові, Пилипові Козинському, сліпому від народження, молитися перед тією іконою і просити Божу Матір про повернення зору. Пилип послухав сестру і почав гаряче молитися перед іконою про видужання від сліпоти. Божа Мати вислухала його благання і одного разу під час молитви він прозрів.

Пани Гойські вирішили, що є недостойними тримати вдома чудотворну ікону, і подарували її до монастирської церкви в Почаєві. При цій нагоді вони ще й наділили монастир землями. Втім, їх нащадки не були такими набожними: після їх смерті спадкоємець - лютеранин Фірлей - відібрав запис, напав на монастир, пограбував його, а чудотворну ікону Матері Божої забрав із собою. Аж через двадцять років ігумен Іван Залізо зміг у суді довести правоту монастиря, тож ікона повернулася знову до Почаївської монастирської церкви Успіння Божої Матері.



В 1661 році у хроніці монастиря почали описувати чуда, які відбувалися за посередництва чудотворної ікони Божої Матері. Одне з найславніших чудес сталося 23 липня 1675 р. Це була відома оборона Почаївського монастиря і церкви під час нападу турків і татар. Бусурменські ватаги, за наказом турецького султана Могаммеда IV, руйнували села й міста, винищуючи дорослих і малих. Хан Нуредін пройшов через Збараж і наблизився до Почаєва, щоб пограбувати і знищити монастир і все те, що там було.

Перелякані люди збіглися до Почаєва з усіх усюд, шукаючи тут захисту перед неволею та вбивством. Турки й татари облягли місто та почали наступ на монастир. Облога тривала від 20 до 23 липня 1675р.

Монастир не мав оборонних мурів, тільки був обведений високим дерев'яним парканом. Тому туркам не було трудно його здобути. Козаків і бійців не було багато в монастирських укріпленнях і тому оборона монастиря була майже неможливою. А на якусь відсіч чи допомогу не було взагалі ніякого сподівання.

Однак, ані монахи, ані ті, що сховалися у монастирі, не втрачали надії на чудесну поміч Пресвятої Богородиці. Вони у своїх гарячих молитвах благали в Неї порятунку для церкви, для монастиря і для себе. Саме тоді турки розпочали наступ, щоб за одним ударом взяти монастир. Це було 23 липня.

У ту мить, коли турки вже мали прорвати слабку оборону, монахи почали співати кондак: "Возбраній воєводі...", а за ними заспівали і всі люди. Раптом небо відкрилося, Матір Божа явилася над монастирською церквою і розпростерла білий омофор над своєю обителлю. Коло Матері Божої, праворуч, стояв преподобний Йов Почаївський і молився. І турки, і наші люди бачили Матір Божу, але турки думали, що це звичайний привид і почали ще сильні­ше стріляти. Та стріли турецькі, що летіли на містечко, поверталися назад і ранили їх самих. Турки почали кричати: «Диво! Диво!», кидати свої стріли та утікати. Завдяки щирій молитві та покровительству Матері Божої монастир було врятовано.